Поширення джазу

Джаз завжди викликав інтерес музикантів і слухачів усього світу. Любителів цього музичного напрямку можна зустріти в Єгипті, Уругваї, на Яві, в Іспанії, Індії, Аргентині, Північній Африці і практично в будь-якій європейській країні. Починаючи з 1949 року, понад сто журналів, присвячених джазовій музиці, виходять в Рейк'явіку, Дубліні, Батавії, Барселоні, Токіо, Мельбурні і Цюріху.

На початку 1930-х років саме в Європі, а не в Америці, почали вивчати джаз як окремий музичний напрямок.

Упродовж усієї своєї історії джаз постійно вбирав у себе музичні традиції різних континентів. Його розвиток відбувався за рахунок синтезу з музикою темношкірих кубинців в 1940-ві роки або пізнішого поєднання джазу з японською, євроазіатською і близькосхідною музикою, використання музичної спадщини Африки, Латинської Америки і Далекого Сходу.

Багато хто з виконавців застосовував інструменти індійського походження на кшталт хатама або табли, завдяки чому в джазі зазвучали заплутані ритми і почала широко використовуватися форма індійської раги. Художній ансамбль Чикаго (The Art Ensemble of Chicago), наприклад, був раннім піонером в злитті африканських і джазових форм. Азіатсько-американський джазовий оркестр (Asian-American Jazz Orchestra) з'явився в якості провідного прибічника конвергенції джазових і азіатських музичних форм.

Оскільки глобалізація світу триває, в джазі постійно відчувається вплив нових музичних традицій, які забезпечують матеріал для майбутніх досліджень і доводять, що джаз — це дійсно світова музика.