Деніель Лоттерсбергер: Можна легко досягати результатів, виконуючи прості правила

— Розкажіть про те, як пришли до музики.

— Мій батько грав у маршовому оркестрі, а мама співала. У нас удома було багато народних інструментів, і мені подобалося грати на них — щодня я брав один з них і балувався. Батьки заохочували моє захоплення і допомагали. В дитинстві я займався музикою практично щодня, в основному разом з батьком, хоча іноді мама приєднувалася до нас і співала під наш акомпанемент. Трохи пізніше я перейнявся тими мелодіями, що їх крутили по радіо, я захотів грати басові лінії, але шлях мій був тернистим.

Коли я закінчив школу, спочатку пішов працювати укладальником цегли, потім лижним інструктором — мої батьки вважали, що, перш ніж зайнятися музикою, я маю навчитися працювати руками. Я вже майже змирився з думкою, що бути мені укладальником цегли до кінця життя. Але одного прекрасного дня, коли я несподівано потрапив на концерт Mother's Finest, які виступали у нас у місті, то зрозумів, що хочу професійно займатися музикою і бути на сцені.

Тоді мені було років 18-19, і я вирішив поступити до консерваторії — купив свою першу бас-гітару, дізнався у друзів, що треба для вступу, і почав посилено займатися. Довелося попітніти, щоб вивчити необхідний матеріал. У результаті через рік я поступив на джазове відділення за класом контрабасу. Незважаючи на те, що моє серце належить бас-гітарі, вибір був не випадковим: по-перше, якщо ти знаєш «мову» джазу і вмієш нею «розмовляти», то освоїти інші стилі не складе труднощів; по-друге, в консерваторії не було відділення бас-гітари.

Після закінчення консерваторії я вирішив поїхати з країни на рік просто заради того, щоб пожити в іншому місці. Волею долі я опинився в Голландії, де вирішив ще рік повчитися в місцевій консерваторії. Там я зустрів неймовірних учителів, які допомогли мені ще сильніше розкритися і заграти на новому рівні, що згодом допомогло мені обзавестися потрібними контактами, необхідними для виступів і заробітку. Зараз, звичайно, я вже не хапаюся за кожен концерт або підробіток, які мені пропонують, але у мене пішло пару років на те, щоб зрозуміти свої бажання і почати робити тільки те, що хочеться. Час ішов, події в моєму житті відбувалися одна за одною, і так вийшло, що я залишився в Голландії, хоча цього й не планував.

— Як Ви потрапили до Jamal Thomas Band?

— Коли я тільки переїхав до Голландії, майже одразу познайомився з Алексом Бернатом. У той час він брав уроки у Джамала, який одного разу сказав йому, що хоче зібрати власну групу. Алекс запропонував мені приєднатися до новоспеченого колективу. Я був дуже радий з того, що мені випав шанс грати разом з Джамалом, відчути його неповторний грув і таймінг (почуття ритму - прим. ред.).

— Чим Ви займаєтеся, окрім участі в Jamal Thomas Band і Bag of Bones?

— Я викладаю в приватному порядку, а також у консерваторії, де готую майбутніх викладачів бас-гітари і контрабасу — втім, як і всі музиканти. Справа не лише в грошах. Особисто мені подобається показувати студентам, наскільки легко можна досягати результатів, виконуючи прості правила і, звичайно ж, постійно практикуючись.

Обожнюю ділитися знаннями. Коли до мене приходить учень, насамперед я намагаюся з'ясувати і зрозуміти, чого саме він хоче. Згодом це дозволяє правильно побудувати заняття і зберегти його інтерес.

— Розкажіть про найцікавіший момент у своїй кар'єрі.

— Найцікавішим і найбільш пам'ятним моментом для мене була зустріч зі Стіві Вандером. Це сталося, коли я виступав разом з Latin Band в Джакарті (Індонезія) на фестивалі, де в кінці кожного дня проводилися джем-сейшени. Я був у готелі разом з іншими музикантами і раптом чую — люди починають кричати, та що там — просто божеволіти. Обертаюся, а там Стіві йде на сцену, щоб поджемити трохи. Я було рвонув до сцени, але трохи не встиг — усі інструменти вже були зайняті іменитими музикантами. Проте мені вдалося пробратися в перший ряд, де я зміг насолодитися всією тією енергією, тим живим, справжнім звуком, який можна почути тільки під час джем-сейшенів. Це було незабутньо! Стіві Вандер грав лише в двох метрах від мене!

— Яку музику Ви слухаєте у вільний час?

— Ох, смак у мене досить різноманітний. Це Хербі Хенкок, Мішель Петруччіані, Роберт Гласпер, Бів Еванс, Tribal Tech, Foo Fighters і багато інших. Я вірю, що й далі відкриватиму для себе нових цікавих виконавців. Люблю все, що звучить щиро і натурально.

— Де найкраще у світі місце для навчання джазу?

— Багато великих джазменів були самоуками. Все, що треба, це магнітофон, плеєр або щось інше, на чому можна слухати записи. Все, що потрібно знати, вже давно було записане. Все, чому вас навчать у школі, це розуміти теорію, і якщо вам пощастить знайти хорошого вчителя, то він поділиться своїм досвідом, який допоможе підготуватися до виступів наживо.

Якщо ви хочете навчитися грати для себе, то можна зробити це і вдома: скачати кілька програм і з їх допомогою навчитися імпровізувати. Проте, якщо ви хочете стати справжнім музикантом, то тут допоможе тільки досвід гри з різними людьми. В цьому плані Нью-Йорк (США) — це найкраще місце: тут найбільша кількість крутих музикантів на квадратний метр. Знову ж таки це не означає, що тільки там можна навчитися джазу.

— Що Ви можете розповісти про голландську і австрійську джазові сцени?

— Австрія — країна класичної музики і року. Тут джазова сцена є майже невидимою, а ось у Голландії джаз є дуже популярним. Наприклад, одного разу ми виступали на різдвяній вечірці у пожежників з джазовим тріо (флейта, контрабас, гітара), в Австрії ж нас покликали б до якоїсь рок- або навіть метал-команди. Також, якщо я не помиляюся, в Голландії знаходиться найстаріший в Європі джазовий клуб.