Шерeл Кессеті: Всі думали, що я росіянка

— Чи є джаз американською музикою?

— Джаз є й буде американською музикою, навіть попри те, що з легкістю приживається у інших народів. Хто завгодно може грати джаз, але ця музика вийшла з американської культури.

Сьогодні, щоб навчитися грати джаз, не обов'язково їхати до Нью-Йорка (США), досить слухати його і намагатися повторити. Для саморозвитку також важливо грати з музикантами, які є досвідченішими за тебе.

Будь-яка людина може навчитися грати джаз і інтерпретувати його по-своєму, але виступати перед нью-йоркською публікою — це інший рівень. Це місце далеко не для всіх. Проте, якщо ви хочете стати одним з найкращих, то Нью-Йорк — це саме те місце, де доведеться повністю розкрити свій потенціал, щоб досягти заповітної мети.

— Розкажіть про неї.

— Мені знадобилося кілька років наполегливої роботи, щоб чогось досягти. Коли я тільки приїхала до Нью-Йорка, у мене не було ні грошей, ні зв'язків. Довелося самій розбиратися з тим, як не тільки покращити мою гру на інструменті, але й як заробити собі ім'я, випустити альбоми, а також з іншими нюансами. Мені пощастило потрапити до школи, де я змогла сконцентруватися на собі і своєму майбутньому.

— Чи багато довелося зазнати невдач, перш ніж прийшов успіх?

— На життєвому шляху завжди багато невдач, особливо коли ставиш собі високі цілі. Проте я не переживаю через невдачі, вони не мають ніякого значення. В музиці, як і скрізь, щось може піти не так, як ти задумав, але головне — продовжувати йти вперед.

Своїм головним успіхом я б назвала те, що мені вдається заробляти на життя музикою, займатися тим, про що я мріяла все життя, — грати з улюбленими музикантами. Наприклад, з Джиммі Хізом. До речі, зараз я граю на його саксофоні. Свого часу я шукала певну модель — Selmer Mark VI, він дізнався про це і запропонував мені купити інструмент у нього. Джиммі розумів, що йому саксофон більше не знадобиться, а мені б дуже допоміг. Я дуже рада, що спромоглася знайти інструмент і ще більше зблизилася зі своїм наставником.

— Як, на Ваш погляд, змінилася джазова сцена в Нью-Йорку?

— Досить сильно. Сьогодні джаз розділено стилями. Кожен музикант намагається створити щось нове, змінити той напрямок, в якому грає, знайти нове звучання. Але тут, як і раніше, панує та сама знаменита енергетика.

— Як Вам російська джазова сцена? 

— Хоч я й була кілька разів в Росії, не можу сказати, що багато знаю про російських музикантів. Перше ім'я, яке спадає на думку, — Ігор Бутман. Коли я тільки познайомилася з ним, учасники колективу розповіли мені про те, який він прекрасний музикант і як чудово управляє своїми колективами.

Під час своєї першої подорожі я виступала в Концертному залі імені Петра Ілліча Чайковського, він неймовірно красивий. Публіка приймала дуже тепло. Коли ми з колективом ходили до якогось ресторану, офіціанти постійно приймали мене за росіянку. Навіть коли я забігала в якесь кафе, всі думали, що я росіянка. Було цікаво спостерігати, як вони засмучувалися або дивувалися, коли я казала, що прилетіла зі США. Загалом було цікаво.

—  Ви вважаєте за краще виступати сольно чи зі своєю групою? 

— В колективі. Коли граю без них, з кимось новим, то доводиться підлаштовуватися, і результат складно передбачити, а з моєю командою ми вже зігралися. Та й кожного з них я вибирала сама, виходячи зі своїх переваг, оскільки їх техніка і звучання мали на 100% підходити до ідеї колективу. Це дозволило нам досягти найвищих цілей.

Також важливо й те, що моя музика складна — дуже непросто зіграти її з листа, а якщо хто і зможе, то не факт, що його подання матеріалу буде вірним. Коли я творю, у мене в голові вже є повне звучання, тому, коли починається прослуховування, музикант має продемонструвати потрібний тон, техніку, подання і багато іншого.

Ще один важливий аспект — це характер. Мені має бути комфортно і легко працювати з виконавцями. Тому моя група — це моє все.